Жили собі Дід та Баба... І не Курочка в них Ряба,
а був гарнесенький Бичок, в білих цяточках бочок.
Дід щодня траву косив і тому Бичку носив.
Соковита та трава, то ж підростав Бичок щодня. Баба
все Бичка поїла. Сама їла чи не їла, а Бичку тому несе.
Просить: - З'їж, будь ласка, ще!
Той Бичок усе з'їдав. Правда шани він не мав, то ж
не дякував ніколи. Не хотів ходить й до школи. Все бу-
ло біжить у ліс. Бігав там навкруг беріз.
Посміхалися дуби, говорили: - В школу йди!
Упирався той Бичок, все ж подався на урок.
В школі вчителів не слухав. Все почесував за вухом,
і хвостом весь час вертів. На уроках не сидів... А було б
же дуже славно, якби всі навчались гарно!
Заважав всім, що мав сили. І викрикував все: "Ме-е-е!"
Як не "Ме-е-е!", то скаже "Бе-е-е!"
Ой, як важко було з ним... Щось сказать - ніхто не смів.
Бо відразу Баба й Дід стануть тут же на поріг. Скажуть:
- Це є наш Бичок. В нього найкращий бочок!
Та все ж вчителька сказала: - Я тебе, як всіх, навчала.
Невже вчишся ти даремно? Чемним стань. Буде приємно!
А Бичок все не вгавав. Він скрізь бігав... і стрибав.
Довів Бабу вже до сліз... Тоді Дід із печі зліз і сказав:
- Досить шуміть! В ліс іди. Життя навчить!
А на вулиці зима всі дороги замела. Снігу так було
багато! Та Бичок пішов із хати...
Він до лісу ледь дійшов. Там нору якусь знайшов. Сидить
мовчки. Холод лютий! Мерзнуть ноги, хвіст і вуха. Мерзне
спина, мерзне ріг. Аж тут Вовк ще... на поріг!
Вовк той був вже в полі, в лісі. Все вишукував... де сісти?
Ні! Шукав він, кого з'їсти!
Як побачив він Бичка, танцювать став гопачка. Правда,
так у танці вився, що без обіду залишився. Бо ж Бичок
вмить все збагнув. В школі він про Вовка чув... То ж зір-
вався й так побіг, що догнати Вовк не зміг!
Коли дома він з'явився, Діду й Бабі поклонився.
Плакав... Плакав він щосили. Просив, щоб його простили.
Баба й Дід Бичка любили, тому дома залишили.
Став він старанним в навчанні, шанував учителів.
Чемним дома був і в школі. Захищатись всіх навчив. Уже й
виріс, і став сильним. Міцні роги є тепер. Вовка він не під-
пускає, а ні вночі, а ні вдень!
І радіють Дід та Баба, що є в них такий Бичок.
І розумний, й дуже сильний... в білих цяточках бочок!
