Півень курці каже:
- Курко! Ти чого це не така? Ось поглянь,
поглянь на мене. Та хоч танцюй гопака!
Гарний гребінь. Голосистий. Всіх щоранку
розбуджу. Що й казать? Весь день співаю.
Ще поглянь, як я ходжу! Спинка рівна.
Гордий дзьобик. Кольоровий хвіст-дуга.
Підійди, от стань-но поряд. Подивися,
ти яка? Піду, мабуть, до зозулі. Та хоч голос
гарний має.
Чую я, вона так гарно і так голосно співає!
Курка півню:
- Що ти кажеш? Щодня яйця я несу. Доглядаю
всіх курчаток. Подивись на цю красу!
Я маленька, чепурненька. Де ще ти таку знай-
деш? І готую, й прибираю, як співати ти ідеш.
А ще, кажеш, я незграбна? Що на це сказать
тобі?
Зате поряд із тобою я і в радості, й журбі.
І замисливсь тоді Півень. Зрозумів, чому
такий. І веселий, і завзятий, гордовитий, че -
пурний. Бо хороша господиня біля нього.
Он яка! А зозуля?.. То й усього, що станцює
гопака.
А хорошу господиню не завжди знайдеш
таку. Ото ж весело та дзвінко закричав:
- Ку-ку-рі-ку-у-у!
Мабуть, приклад треба брати з Півня тим,
хто ласим є... до Зозульочок рябистих.
Цінувать треба своє!
РАДА ВАМ, М.С.! 
