Якби й комусь боліло, як мені,
Коли назавжди обривалась віра
І ватрою у серці пломенів
Неспокій, мов у пащі злого звіра...
Коли думки залишили межу -
Їх не зібрати і не загнуздати...
Так боляче... але... кому скажу,
Як доля шматувала диким катом...
Безсилля і зневіра... Потерпи
Собі казала і жила до ранку,
Та знала: це для того, щоб купить
Комусь нову розкішну забаганку...
Спочатку починала... і не раз -
Сміялася із мене ніч-пустунка!
А я - комбінувала сотні фраз,
Шукаючи останнього рятунку...
Хто спав, немов оте мале дитя
І сни кому не снилися ніколи,
Не їла клята совість, каяття...
Щасливий - не хворів душевним болем...
Так хочу я навчитися й собі
Не брать важкого... а іще - дурного!
Від магістралей відійти убік -
Нехай летять... і що мені до того...
Важким котком розчавлює "прогрес"
Простих людей, а совісних - тим паче...
І огортає всенародний стрес,
Бо всі, хто крав... тепер... герої наче...
- - -
*Важким котком розчавлює "прогрес"
Простих людей, а совісних - тим паче...
І огортає всенародний стрес,
Бо всі, хто крав... тепер... герої наче...* - БРАВО!!!
душевним болем хворіють лише душевні люди, 
Прекрасні почуття, Наталю, чудова лірика. 
Та, якби ж тільки моєї, то біда - півбіди, але ж... стосується багатьох...!!!
Дякую Вам, 
