розпусти ікласта паща, пропащі / тотожні кожні
хто дерся крізь терну хащі / звивався що змій на рожні_
скуйовджене тепле ложе, відбитки знемоги жертви,
все швидко було та гоже, щасливі жива і мертвий…
заморена шепотом тіні наб’є на плече ворону,
в перетини чорних ліній нитку вплете червону,
опісля агонії шнітке - осінь вівальді, далі_
покликавши темних свідків ламати пусті скрижалі…
