Ті, що втонули, і ті, що наразі в човнах,
певно, однако тримають за тороки небо,
а́би плисти і, щоразу долаючи страх,
наново кимось новим виростати із себе.
Поки довкола ще хвилі, що вище голів.
поки і риби до дна притулитись хребтами,
мертві й живі молитви насотали зі слів
тих, що й не конче можливо приймити словами.
А́ле Боги там, за тучами, дужі Боги,
все оте чують і все оте бачать, бо бачать!
Тільки ж, як пес, ця негода пантрує ноги
й падає впо́перек, як перетруджена кляча...
Першому слава, човни ще пливуть, що є сил!
Б'ються із хвилями - може то біси, не води?
Й ті, що в човнах, і ті, що вже на небеси,
просять одного: якщо не покари, то згоди!
Піни нестримні вдаряють у темне весло.
З піни би мала вродити вродлива богиня.
Але чомусь лиш розходиться колами зло
і шумовиння, криваве гірке шумовиння...
31.10.24 р.
