Човни

Ті,  що  втонули,  і  ті,  що  наразі  в  човнах,
певно,  однако  тримають  за  тороки  небо,
а́би  плисти  і,  щоразу  долаючи  страх,
наново  кимось  новим  виростати  із  себе.

Поки  довкола  ще  хвилі,  що  вище  голів.
поки  і  риби  до  дна  притулитись  хребтами,
мертві  й  живі  молитви  насотали  зі  слів
тих,  що  й  не  конче  можливо  приймити  словами.

А́ле  Боги  там,  за  тучами,  дужі  Боги,
все  оте  чують  і  все  оте  бачать,  бо  бачать!
Тільки  ж,  як  пес,  ця  негода  пантрує  ноги
й  падає  впо́перек,  як  перетруджена  кляча...

Першому  слава,  човни  ще  пливуть,  що  є  сил!
Б'ються  із  хвилями  -  може  то  біси,  не  води?
Й  ті,  що  в  човнах,  і  ті,  що  вже  на  небеси,
просять  одного:  якщо  не  покари,  то  згоди!

Піни  нестримні  вдаряють  у  темне  весло.
З  піни  би  мала  вродити  вродлива  богиня.
Але  чомусь  лиш  розходиться  колами  зло
і  шумовиння,  криваве  гірке  шумовиння...

31.10.24  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2024
автор: Леся Геник