Ой на озері... ой на синьому... плавав лебідь білий
із лебідкою білокрилою був такий щасливий.
А на березі під вербичкою з козаком дівчина.
А до явора нахилилася у цвіту калина.
Прикривав крилом лебідь білий той та й свою лебідку.
Обнімав козак, цілував козак дівчиноньку-квітку.
Нема лебедя, нема білого... злинув аж за хмари.
Залишив козак молодесеньку... ту, що є до пари.
Ой ви, людоньки, що ж це коїться?!. Де ж та світла днина?
Шумить явір лиш і гірчить тепер солодка калина.
Залишилася одинокою чом мала лебідка?
Чому журиться біля неї тут дівчинонька-квітка?
Біда, людоньки... Біда, ріднії, та й у нашій хаті.
Треба дружно нам її силою з дому проганяти.
Хай повернеться до лебідоньки лебідь білокрилий.
А до дівчини молоденької той козак щасливий!
Ой на озері... ой на синьому... знов є лебідь білий.
Із лебідкою білокрилою в парі він щасливий.
А на березі під вербичкою з козаком дівчина.
А до явора нахилилася у цвіту калина.
Прийде час нашому розцвіту! Вірмо! 
