Мінімалізм. Грудневі акварелі
Такі скупі на глянець і тепло.
Гудуть вітри, приблудні менестрелі,
Аж тріскає небесне синє скло…
І сиплеться уламками додолу
На люстра свіжих вуличних калюж.
Годинник звично цокає по колу,
А ми за часом носимось чимдуж –
Захекавшись, не знаючи спочинку,
Натягуючи нерви, як дроти!
Людино, зупинися на хвилинку,
Вкради себе в цієї суєти!..
Із тишею залишся наодинці,
Перекричи мовчанням світ увесь!
Життя нечасто щедре на гостинці,
Проте, у світі вдосталь є чудес.
Навіть просте очікування снігу,
Котрий от-от посиплеться згори
І подарує призабуту втіху
З далекої щасливої пори…
Чи новорічні вогники святкові,
Що світлофорять за вітринним склом,
Чи погляди зустрічні, випадкові,
Які з тобою діляться теплом!
І хай від цього блага не прибуде,
Й буденних не поменшає турбот,
Та щось легке і світле сповнить груди –
Вартніше від усіх земних щедрот.
Люба Таню, щиро Вам дякую! 
Щиро Вам дякую за приємні слова! 
Рада візиту! 
Приємно) 
Чудові слова! 
Поміж буденних клопотів і суєти дуже часто не помічаємо прості маленькі радощі... 
