Ти той, хто зносить мій стійкий кордон.
Ти – кисень і гемоглобін для крові.
Ти моє серце, мов акордеон,
Розтягуєш у межностях любові.
Нема для мене кращих, аніж ти.
У тобі – труд, краса, талант і сила.
Ти вмієш еру на плечах нести,
З цементу дух твій доленька місила.
Ти – диво справжнє на землі отців.
Ти – той, хто твердь кладе мені під ноги.
Твій голос, мов горобчикові «ців»,
П’янить і кличе йти до перемоги.
Та час, мов свічка, скапує – невічний.
Зима змиває кольори квітчасті.
Ще встигнем сісти в корабель космічний,
Що завезе нас на планету щастя?
