Aemilia Bassano Lanyer. The Salutation and Sorrow of the Virgin Mary. Український переклад
Мій український переклад уривку про Благовіщення з поеми Емілії Бассано Ланьє/Ланьєр Salve Deus Rex Judaeorum ("Привіт Тобі, Господи, Царю Іудейський").
Оригінал:
Aemilia Lanyer
The Salutation and Sorrow of Virgin Mary
His woeful mother waiting on her son,
All comfortless in depth of sorrow drowned;
Her griefs extreme, although but new begun,
To see his bleeding body oft she swooned;
How could she choose but think herself undone,
He dying, with whose glory she was crowned?
None ever lost so great a loss as she,
Being son and father of eternity.
Her tears did wash away his precious blood,
That sinners might not tread it under feet
To worship him, and that it did her good
Upon her knees, although in open street,
Knowing he was the Jesse flower and bud
That must be gathered when it smelled most sweet:
Her son, her husband, father, saviour, king,
Whose death killed death, and took away his sting.
Most blessed virgin, in whose faultless fruit
All nations of the earth must needs rejoice,
No creature having sense, though ne’er so brute,
But joys and trembles when they hear his voice,
His wisdom strikes the wisest persons mute;
Fair chosen vessel, happy in his choice,
Dear mother of our Lord, whose reverend name
All people blessed call, and spread thy fame.
For the almighty magnified thee,
And looked down upon thy mean estate;
Thy lowly mind, and unstained chastity,
Did plead for love at great Jehovah’s gate,
Who sending swift-winged Gabriel unto thee,
His holy will and pleasure to relate;
To thee most beauteous queen of womankind,
The angel did unfold his maker’s mind.
He thus began: ‘Hail Mary full of grace,
Thou freely art beloved of the Lord,
He is with thee, behold thy happy case.’
What endless comfort did these words afford
To thee that saw’st an angel in the place
Proclaim thy virtue’s worth, and to record
Thee blessed among women: that thy praise
Should last so many worlds beyond thy days.
Lo, this high message to thy troubled spirit,
He doth deliver in the plainest sense;
Says, thou shouldst bear a son that shall inherit
His father David’s throne, free from offence,
Calls him that holy thing, by whose pure merit
We must be saved; tells what he is, of whence,
His worth, his greatness, what his name must be,
Who should be called the son of the most high.
He cheers thy troubled soul, bids thee not fear,
When thy pure thoughts could hardly apprehend
This salutation, when he did appear;
Nor couldst thou judge, whereto those words did tend;
His pure aspect did move thy modest cheer
To muse, yet joy that God vouchsafed to send
His glorious angel, who did thee assure
To bear a child, although a virgin pure.
Nay more, thy son should rule and reign forever;
Yea, of his kingdom there should be no end;
Over the house of Jacob, heaven’s great giver
Would give him power, and to that end did send
His faithful servant Gabriel to deliver
To thy chaste ears no word that might offend:
But that this blessed infant born of thee,
Thy son, the only son of God should be.
When on the knees of thy submissive heart
Thou humbly didst demand, how that should be?
Thy virgin thoughts did think, none could impart
This great good hap, and blessing unto thee;
Far from desire of any man thou art,
Knowing not one, thou art from all men free:
When he to answer this thy chaste desire,
Gives thee more cause to wonder and admire.
That thou a blessed virgin should remain,
Yea, that the Holy Ghost should come on thee
A maiden mother, subject to no pain,
For highest power should overshadow thee:
Could thy fair eyes from tears of joy refrain,
When God looked down upon thy poor degree?
Making thee servant, mother, wife, and nurse
To heaven’s bright king, that freed us from the curse.
Thus being crowned with glory from above,
Grace and perfection resting in thy breast,
Thy humble answer doth approve thy love,
And all these sayings in thy heart do rest:
Thy child a lamb, and thou a turtle dove,
Above all other women highly blessed;
To find such favour in his glorious sight,
In whom thy heart and soul do most delight.
What wonder in the world more strange could seem,
Than that a virgin could conceive and bear
Within her womb a son, that should redeem
All nations on the earth, and should repair
Our old decays: who in such high esteem,
Should prize all mortals, living in his fear
As not to shun death, poverty and shame,
To save their souls, and spread his glorious name.
And partly to fulfil his father’s pleasure,
Whose powerful hand allows it not for strange,
If he vouchsafe the riches of his treasure,
Pure righteousness to take such ill exchange;
On all iniquity to make a seizure,
Giving his snow-white weed for ours in change:
Our mortal garment in a scarlet dye,
Too base a robe for immortality.
Most happy news, that ever yet was brought,
When poverty and riches met together,
The wealth of heaven, in our frail clothing wrought
Salvation by his happy coming hither:
Mighty messiah, who so dearly bought
Us, slaves to sin, far lighter than a feather:
Tossed to and fro with every wicked wind,
The world, the flesh, or devil gives to blind.
Who on his shoulders our black sins doth bear
To that most blessed, yet accursed, cross;
Where, fastening them, he rids us of our fear,
Yea for our gain he is content with loss,
Our ragged clothing scorns he not to wear,
Though foul, rent, torn, disgraceful, rough and gross,
Spun by that monster Sin, and weaved by Shame,
Which grace itself, disgraced with impure blame.
How canst thou choose, fair virgin, then but mourn,
When this sweet offspring of thy body dies,
When thy fair eyes beholds his body torn,
The people’s fury, hears the women’s cries;
His holy name profaned, he made a scorn,
Abused with all their hateful slanderous lies,
Bleeding and fainting in such wondrous sort,
As scarce his feeble limbs can him support.
Мій переклад:
Емілія Бассано Ланьє/Ланьєр
Скорбота Діви Марії і вітання Їй
(з поеми Salve Deus, Rex Judeorum («Привіт Тобі, Господи, Царю Іудейський»)
Його ось Мати і Слуга Йому.
Розради Їй нема в найгіршій долі.
Вмить знає всю страждання глибину,
Зомліла: вразив вигляд Сина крові.
Із Сином славу прийняла одну,
То як тепер з Ним не поділить болю?
Страшніших втрат не знав ніхто: так тяжко,
Бо Він – для вічності і Син, і Батько.
Сльозами стала кров Його змивать
З каміння, грішники щоб не топтали.
Їй стало легше, хоч, щоб слугувать,
На вулиці навколішки стояла.
Єсеїв квіт найкращий розквітать
Недовго міг: у розквіті зірвали.
Він, Батько їй і Цар, Дитя і Пара,
Іде на смерть, щоб втратила смерть жало.
Благословенна Діва: плід Її
Безгрішний всі народи прославляють.
Особи найбрутальніші, дурні
Як щастя з Ним розмову відчувають.
З Ним поряд інші мудреці – німі.
Обраницю ж заслужено вітають:
Ім’я Твоє в пошані, Мати Божа,
Повсюдно, і забуть Тебе не зможуть.
Звеличити Всевишній побажав
Тебе, помітив скромне існування.
Твої смирення й цноту привітав,
Край Божих врат – їх про любов благання.
До Тебе швидкокрилого послав
Він Гавриїла зі святим посланням.
Володарці жіноцтва, Найгарнішій
Повідав Ангел замисел найвищий.
Почав він: «Благодатная, радій,
Бо маєш Боже Ти Благословення.
Господь з тобою, і талан ось твій».
Це мала бути втіха нескінченна,
Як ангел у господі був земній,
Твою чесноту вихваляв знаменну.
Тебе благословенною назвали
Між жонами – для вічної то слави.
Стривожена посланням Ти таким,
Пояснює все ангел, як годиться:
Народиш Сина, успадкує він
Давидів трон, не буде це злочинством.
Твого зве Сина благом тим святим,
Якому завдяки нам всім спастися.
Сказав, яке ім’я Тому слід дати,
Кого Всевишній буде Сином звати.
Твою тривогу бачить він і страх
Прогнати просить, та Тобі все ж складно
Збагнути, чом вітав Тебе він так
І означала що промова гарна.
Є привід у посланника словах
Задуматись – хоч і зрадіти, явно.
Тебе Господень ангел запевняє:
В незайманій нове життя заграє.
Так, справді, царюватиме твій Син,
Ні, дійсно, царювання не скінчиться.
Над домом Якова одержить Він
Від Бога владу. Сказане здійсниться,
Для того й Гавриїл з посланням цим.
Твій чистий слух цим словом не брудниться:’
Благословенна зродиться Дитина,
Твій буде Син – єдиним Божим сином.
Уклякла й «Як це станеться?» спитать
Наважилась Ти, серцем всім покірна;
Ти, чиста, знала, що завад назвать
Не можна, буде радість неодмінно,
А чоловіка жодного бажать
Не починала, від усіх їх вільна.
Як ангел відповів на це питання,
Причину ще надав для дивування.
Благословенна, цноту збережеш,
І злине Дух Святий, щоб це здійснилось.
Без болю в світ Дитину приведеш,
До Тебе Вища Сила прихилилась.
Як вдячних сліз від цього не проллєш,
Адже для скромності є Божа милість?
Ти жінка й мамка, мати і служниця
Для Того, Хто - Спаситель, райський Витязь.
Так Ти з небес увінчана була,
Так досконалість з милістю з’єднала.
Любов Ти відповіддю довела
І сказане все серцем пам’ятала.
В світ Голубиця Агнця привела
Й між жонами благословенна стала.
Той Тобі виразив прихильність слушно,
Хто радував найбільше серце й душу.
Де нам дивніше диво віднайти?
Бо зачала і виносила Сина
В утробі Діва, щоб Він зміг спасти
Народи всі, щоб наші всі провини
Спокутував Він і щоб піднести
Тих смертних міг Він, хто для Нього нині
Страх смерті, бідності, стида покинув -
Їх душі спас Син, слава Сина лине.
Життям Він Батькові вмів догодити.
Всевишній це дозволить побажав:
Коштовність цю свою, життя це чисте
Так кепсько – на гріхи – він обміняв,
Щоб всю неправоту так припинити.
Одежу сніжно-білу Він віддав
За нашу, а вона – в червоних плямах.
Вдягатись так безсмертю – це замало.
Щасливіших новин ще не було:
Тепер багатство й бідність поєднались,
Багатство раю руб’я одягло,
З Його пришестям всі ми врятувались.
З Мессією спасіння нас знайшло -
Від пір’я легших, що гріху вклонялись,
З якими всі вітри злодійські грають,
В яких світ, плоть чи чорт зір відбирають.
Із нашими гріхами на плечах
На хрест благословенний і проклятий
Іде Спаситель. Прожене наш страх,
За нас нести свою утрату радий.
Без глуму нашу одіж Він одяг,
Хоча вона брудна і груба надто.
На неї Гріх напряв, Безчестя ткало,
Від гани Благодать сама страждала.
Святая Діво! Як не горювать,
Як милий Син твій нині умирає,
Як стали при Тобі його терзать,
Рев люті і жіночий плач лунає,
Як Праведного стали ображать,
Брехня ненависті Його картає?
Стікає кров’ю Він, іде, неможний,
Вже ледве на ногах триматись може…
Переклад 28-30.11.2024
Те ж саме російською
ID:
1027616
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.11.2024 23:00:39
© дата внесення змiн: 30.11.2024 23:05:28
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
