Ми часто задивляємось у небо.
І заздримо по-доброму птахам.
Торкає не веселий їхній щебет
А те, що не злетіть ніколи нам.
Бездонне, недосяжне і самотнє.
Лиш мріями ми можемо злетіть.
І кличе нас далеке і могутнє,
Про таїну непізнану мовчить.
І хай проходять роки і століття,
І на землі все зміниться не раз,
Та в радості, і в бурі, лихоліття,
Ти вірним залишаєшся для нас.
І в час, коли вдивляємось у небо,
Самотність відчувається в душі.
Чому так часто думаєм про тебе,
Та як знайти до таїн все ж ключі?
Немало вже знайшли у тебе спокій.
Нікого ти назад не повернеш.
Чому ж таке красиве, а жорстоке?
Ніхто того ніколи не збагне...
Незбагненно... (наголоси - теж! "тАїн" в все ж невірно) 
Дякую за допомогу...