Я Тебе упізнаю за дотиком,
як найкращу з відомих прикмет,
коли ніч у жасмині солодкому
до світанку очей не зімкне.
По цеглині будинок розтопиться,
наче тане на сонці лукум.
А потому дощі як шовковиця
опадуть по вільготному склу.
Я впізнаю Тебе і затемнення
заховає мій розум в чуття,
наче подорож, що без повернення,
безбілетна і без прибуття.
І забілений квіт нерозгаданий
принесе мені звістку про те,
що молитва Твоя пахне ладаном
і луною до неба росте.
І забілений квіт нерозгаданий
принесе мені звістку про те,
що молитва Твоя пахне ладаном
і луною до неба росте.- Зачарували, Наталочко! Ваша вишукана лірика теж пахне найчарівнішими ароматами!
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Наталочко! Такий сонячний коментар... ілюстрація як завжди влучна дуже! А останні чотири рядочки були написані насправді відразу після перших чотирьох, а вже потім серединка вірша. ПРиємно, що виділили саме їх
Я впізнаю тебе по голосу,
Серед тисячі голосів,
У безмежному просторі космосу,
В полі, в горах, в полоні лісів...
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, голос теж дуже вагомий. Кажуть , що існує навіть закоханість в голос, не знаючи навіть обличчя... Цікава людська емоційність і здатність до почуттів.
Дякую Вам, Олю
Зачарували, Наталочко! 
Ваша вишукана лірика теж пахне найчарівнішими ароматами! 
