Поверніть мені літо назад,
дайте наново все переграти
так, щоб горя не було і втрат,
щоб не лилися сльози, мов град...
Щоб хотілось від щастя співати.
Поверніть мені мою весну́,
де сади заливаються цвітом
і несуть думку світлу, ясну́...
Де, прокинувшись вранці зі сну,
солов'я трелі чути над світом.
Поверніть мені зи́му (прошу́)
Білосніжну, чарівну, красиву...
Я про неї сонет напишу,
й цьому світу його залишу́.
Я її намалюю - щасливу!
Поверніть мені лютий назад!
Саме лютий - він досі триває!
Він усюди між гір та левад,
у окопах, поміж барикад,
в наших душах, які розриває!
Поверніть нам півроку життя,
що забрали. І, наче, й не було.
Не кажіть, що нема вороття,
що усе відійшло в забуття,
що згоріло, пропало заснуло...
Поверніть нам не ваше - своє!
Те, що права забрати не мали.
Те, що кровне і здавна святе,
що росте споконвічно й цвіте...
Поверніть нам життя, яке вкрали!
