Tth
* * *
Люблю я дощові осінні ранки,
як краплі в дах вистукують той ритм,
що з тіла лінь жене як ночі бранку
і будить в нас природний колорит.
Люблю я дощові осінні ранки,
коли земля прийме останній душ,
щоб в ніжнім ліжку взимку спозаранку
здійснити мрії ненаситних душ.
Люблю я дощові осінні ранки
й розмову з ними – грішну і святу,
коли душа лікує в серці рани
й вертає вкотре втрачену цноту̀...
Люблю я дощові осінні ранки,
коли мені вже... явно не до сну,
й коли не сплять таємні забаганки –
до себе кличу
приспану весну.
Люблю я дощові осінні ранки...
19.10.2020
Як це я пропустив такий прекрасний вірш! І хоча я не люблю дощових ранків, більш до вподоби сонячні (бо ж на рибалку треба!), але після такого прочитання мушу переглянути своє ставлення...
Особливо, оте "коли мені вже не до сну"... І чим частіше, тим краще! Ось тільки треба тобі, Сергію, тут уточнити: "коли мені вже не до... риболовлі"...
Музей знаходиться в структурі Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К Заболотного А України, де я працюю. Буваю там, коли відмічаємо ювілейні дати вченого...
Зазвичай патріот і правдолюб в цьому вірші Ви такі романтичні, Олексо. Просто зачарували мене! Рада знову бути з усіма Вами! З минулими Різдвяними святами! Сонячних січневих днів Вам!