Пам’яті Андрія Кривича
та усіх, хто загинув за нас
Не знаю: як це пережити?!
Жалоба - на усе життя.
Йому б ще сотню років жити.
Таке, як сонечко дитя.
Ні виправдань, ані пояснень!
Немає прощення катам!
Який же лик у хлопця ясний!
Сумуєм тут... а він – вже там,
Де Бог збирає всіх на килим.
Де всі здають життєві звіти.
І бачить Бог, яким був милим,
А очі щирі, наче квіти.
Іуду того - Бог скарає,
Герой цей житиме в серцях,
Таких Господь бере до раю,
В тернових, зболених вінцях.
Не знаю: як це пережити?!
Образу маю, маю гнів
На всіх, хто міг хоч щось зробити,
Але нічого не зробив…
дуже, дуже гарно, актуально. Серце розривається від втрат наших молодих синів.
І за що -за портфелі олігархів, які вже
давно роздерли нашу неньку на шматки.А вони ж думають, що за рідну Україну.
Все можна пережити, все простити, але... не дай Боже нікому хоронити своїх дітей.
Недавно була на творчій зустрічі з А.Роговцевою. Вона поховала сина після аварії на ЧАЕС. Розповідала, що пережила багато, бо треба жити ... після смерті батьків, рідних, близьких...
Після смерті сина - це не життя...