О ПИШНА ЖІНКА, СПРАГЛА ПОВНЯ, ЯБЛУКО СОЧИСТЕ… /переклад П. Неруди/
О пишна жінка, спрагла повня, яблуко сочисте,
намулу й водоростей запах, світла глина…
Яке таємне сяйво сховане в твоїм міжніжжі?
Яка прадавня ніч розбурхує жадання чоловіка?
Любов! О, ця мандрівка під водою й над зірками,
з задушливим повітрям, із раптовими штормами:
любов – це блискавичний поєдинок
двох тіл – за переможеного меду краплю.
Цілунок за цілунком, всесвітом твоїм блукаю:
твоїми ріками, полями, берегами…
І насолодою розлився лона пломінь.
Біжить стежинами вузькими крови,
туди, де квітка ночі розцвітає, –
у небуття, у тінь, у полум’яне сяйво.
Пабло Неруда; з книги "Сто сонетів про кохання";
з ісп. переклала О.Міськова
_________
Plena mujer, manzana carnal, luna caliente,
espeso aroma de algas, lodo y luz machacados,
que oscura claridad se abre entre tus columnas?
Que antigua noche el hombre toca con sus sentidos?
Ay, amar es un viaje con agua y con estrellas,
con aire ahogado y bruscas tempestades de harina:
amar es un combate de relampagos
y dos cuerpos por una sola miel derrotados.
Beso a beso recorro tu pequeno infinito,
tus margenes, tus rios, tus pueblos diminutos,
y el fuego genital transformado en delicia
corre por los delgados caminos de la sangre
hasta precipitarse como un clavel nocturne
hasta ser y no ser sino un rayo en la sombra.
