Мовчиш? Невже бракує слів?
Коли у небі хороводять хмари,
Летиш на крилах почуттів,
Але без пари, знов без пари...
Вокзал. Розтанули проспекти.
Мчать знову поїзди без крил.
І люди божеволіють від спеки –
Дрейфують кораблями без вітрил.
Абзац. І нова думка на сторінці,
І пересохли вже твої вуста.
Природа розкривається у жінці
Та логіка у неї не проста.
Мовчи! Коли слова – порожні обіцянки,
Як з липи облітає пізній цвіт.
Не склеїш ти розбитої вже склянки
І не почуєш з вуст її «привіт».