Здавалося б ,пощо ці сльози,
Чи ж по собі лишають слід?
Вони зникають, як й морози
І не змивають наших бід.
А ми все плачемо, чекаєм,
Що змиємо земельний бруд,
В між часі ,знову шанс втрачаєм,
Веде життя нас в новий блуд!
To може час навкруг поглянуть,
І зрозуміти в чому ж суть,
Думки в нас добрі, квіти ж в`януть,
Коли їх руки не поллють.
Ото ж берімося за діло,
Свою цеглинку теж вкладай,
Вперед на прю ідімо сміло,
Тоді й всміхнеться рідний край!
Наталочко, Світлана Вам запропонувала у рубриці (під віршем) змінити лірику кохання на громадянську.
Вірш-заклик -- патріотичний
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, дякую, Лночко! Я ніколи не звертала на це уваги. У мене мануть всі вірші під тою самою рубрикою. Так було наставлено споьатку так і залишилося. Попробую від тепер міняти рубрики. Хоч хотілося б цим не турбуватися і мати просто рубрику "поезії"