Відгомоніла осінь золота,
І вітру в полі більше вже нема.
А серце, оповите самотою,
Ніколи не розкаже свою казку до кінця.
Не розкаже про хвилини щастя й болі,
Про миті радості й журби,
Про те, як стомлене воно корилось долі,
Щоб спокій свій навік у тиші віднайти.