Знесиліла!
Миритися з таким життям, не хочу зовсім.
Не тішить навіть, що прийшла на зміну літу тепла осінь,
ні ранок в сріблі, ані розсипи бурштинової ночі.
Сховатися б деінде, чи втекти із дому, куди бачать очі.
Перевтомився й Ангел, вимагає теж перепочинку,
не тішать спалахи натхнення і давно нема ужинку.
Стихає серця млосно-болісний порив, охляли крила,
душі притих мотив, апатія байдужістю накрила.
У глибині очей зелений відблиск м'яко попеліє.
Ні зустрічей, ні розставань, на самоті азарт маліє.
Піти?
Куди?
Й нестерпно жити на обніжку божевілля.
Змінити б вдома щось, отямитись від сну, чи то похмілля.
А варто й треба!
Розпочати день з усмішки, з позитиву,
для настрою щоденно підбирати життєрадісні мотиви.
Весна хоч за горами, слід убоге коло розімкнути.
Воскреснути, холодну пору обійти чи проминути.
Слова... слова…
Не зачіпають геть-бо, блудять в світі прози.
Змінити б все під корінь?
Чого варті ці метаморфози…
Є в тиші загадковість, таємниць ховається багато…
Але душа ще проситься в політ, жде перемін, як свята.
12. 03.2011
