Ці нестерпні і дикі думки невсипущі
І безодня з під вік: ми живемо навіщо?
Як метеликам, всім пораховано дні,
Стоїть чорна ворожка в застиглім вікні.
На сирену спасіння зриваються ангели
Відродити все те, у що вірили й прагнули,
Бо на лезі розпуки недовго ходити,
Попрощавшись зі світом, з ким будемо квити?
Від безвиході мізки зриває цунамі.
Де згрішили, що доля б’є дико ногами?
Найболючіше в серце втикає шипи
В тих, що руки дбайливо в’язали в снопи.
Та за них не прожити – не наша стежина,
А у милості долі блага одежина.
Розлетілися круки, чатують щодня,
Розірветься ж колись материнська броня.
Що ночами не спала, плела у молитві,
Щоби світло взяло перемогу у битві.
Хоча крилами ворон їм сонце закрив,
Може, захист батьківський коріння пустив?
Життя буденне непередбачуване... Жити- значить боротися,не втрачати віри! Здоров*я всім і Божого благословіння на многії літа! 
