...якось так.
Якось вже тісно стало на цім світі:
не ті слова, не ті поля, ліси…
Не тим вже квітом балки й гори вкриті –
нема тієї вічної краси.
Якісь трихѝ*), якесь дивне тусання
в громадах з кволістю живих ідей…
Як не хватає нам того єднання
з природою і поміж нас – людей!
І йде на ум одна лиш аксіома:
один же раз на світі живемо.
Для чого нам в житті закони Ома,
коли гуртом до кращого йдемо?!
Для чого нам оті блукання струмів
від опору, що стримує прогрес, –
ті запальні, незлагоджені думи,
що в людності породжують абсцес?
Нехай би плинув струмінь електронів
вільготно, тихо і без перешкод,
не збуджуючи звихрення нейронів –
діяння задля сум винагород…
Нехай би тісно стало лиш дерзанням
у руслі Неба і його послів –
для людності й природи процвітання
не слід щадити ні снаги, ні слів!
18.10.2021
_________
*возня (рос.), суєта-суєт.
Світлина автора - АЛЕГОРІЯ, що уособлює часоплин.
Дякую, Світлано! 
