У Зими шість дочок є
У Зими шість дочок є.
Кожна маж щось своє.
З них найстарша - Завірюха -
Засипає снігом вуха.
Менша - Хуга - теж сердита.
Любить в комині гудіти.
Хуртовина й Заметіль
Снігом сиплять звідусіль.
Віхола й Метелиця
Понад світом стеляться.
Всі лютують, як одна, -
Щоб до нас не йшла Весна.
У Зими два сина є.
Кожен робить щось своє.
Син Мороз морозить ріки, -
Щоб спинити їх довіку.
Вітер служби не мине, -
Холод з Півночі жене.
Та хоч як Зима не пнеться.
А скоритись доведеться.
Ні Мороз, ні Хуртовина
Сонця в небі не зупинять.
Вслід за сонцем, осяйна,
Вже летить до нас Весна.
Завірюха
У бабусі Завірюхи
Справ важливих - аж по вуха.
Не зупиниться й на мить.
Не присяде, не поспить.
Треба всюди побувати:
Де Донбас, а де Карпати...
Із Полісся - просто в Крим, -
Щоб приглянути за всім.
Погуляє на просторі.
Облетить степи і гори.
Як побачить щось не те, -
Враз задує, замете...
Їй потрібно слідкувати,
Як лягає сніг лапатий,
Як стоїть озимина,
Чи зима їй не страшна?..
Як зимове сонце світить;
Чи достатньо снігу дітям;
Чи в пошані нині в них
Лижі, санки, ковзани?
В ліс зимовий заглядає,
Кучугури нагортає, -
Щоб деревам до весни
Снилися солодкі сни.
Часом любить на санчатах
З гірки весело промчатись.
Ще й вщипнути жартома.
Ніби інших справ нема...
Завірюха-Хуртовина
Лиш тоді політ свій спинить,
Як весняні ручаї
Заведуть пісні свої.
