Ця панна в старих пантофлях
І в старому, як світ халаті
Торочить мені про долю
І човгає по кімнаті.
Вона пеленає вітер,
І плаче бува дощами:
«Це в книгах — хоробрий стоїк
Та він вже давно не з нами.
Коли ще було? В античність!
Якої давно не стало.
Прийшло покоління гарячих
І хутко його розіп’яло.
А тому, чим я довше з тобою
То здається мені, що врешті
Зрозуміти можливо кожного
Як маєш пантофлі стерті».
«Воздасться тобі по вірі, —
Сміється вродлива жінка, —
Ти мій доки сонце світить,
І доки жива печінка».
26.04.2023