* * *
Коли жар пристрасті затихне в німоті,
я попрощаюся із поглядом грайливим,
зроблюся до пори самітником щасливим,
а душу звеселю у жовтні золотім.
Коли замерзнуть втомлені дощі,
якось зимі мороз накличе хуртовину,
з архіву пам'ять винайде мою провину,
і смутним болем в груди вчепиться вночі.
Коли весна тепло розтрусить з рукава,
по всій окрузі пишно квіти зарясніють,
отямлюсь від безмовності, таки зумію
і зрозумію, поки дихаю – жива.
В минулому, здалося, біль і міражі…
От тільки літо пропонує просто жити,
– А чим же без любові в світі дорожити?
питання визріло і моститься в душі.