Плакала трембіта в горах синіх,
Ридала…
То плачі матусині за сином…
Віддала…
Віддала синочка воювати
Та й на Схід…
Як за ним журилась рідна мати!
Плакав рід…
Ждала-виглядала вона сина
Ніч і день.
Серденько матусі голосило:
«Чи ж прийде?
Зупини війну, о милий Боже,» –
Молилась…
Личенько змарніло її, гоже…
Схилилась…
Цілувала матінка ікону.
Хрестилась,
Не забуде проводів до скону,
Стомилась…
Плакала трембіта в горах, синіх,
Ридала…
Доля… врятувала мамі сина
Й віддала…
Мужнього, живого, до порогу
Привела,
Та в очах у матері тривога
Немала…
Пригорнулась матінка до сина,
Тулилась…
Скроні у синочка стали сиві…
Пройнялась…
22.05.2016.
