Щось притихла моя осінь,
Сльози вже не ллє.
Лиш зітхає тихо-тихо,
Дума про своє.
Нащо я мороз впустила?
Знаю - ранувато.
Цим себе я засмутила,
Мабуть, старувата.
Склала осінь свої речі,
Нащо їй спішить?
Мішок кинула на плечі...
Дивиться - сніжить.
Зручно всілась на лавчині,
Є ще кілька днів.
Все окинула очима,
Світ вже побілів.
Все взяла, щось не лишила?
Десь затримавсь віз.
Вітер плаче, як дитина,
По коліна сніг.
Так! Погані її справи:
Зима гонить з двору.
Усміхнулася лукаво:
Скоро прийду знову.
Віз повільно везе осінь,
Та собі дрімає.
Повела мене за носа,
Все тобі згадаю...
