Зупини на мені свій погляд,
Листопадом я догоряю.
Залишилося літо в спогад,
Вітер он як холод жбурляє.
Зупини на мені свій подих,
Листопад зігріємо разом.
І для нас, на великий подив,
Забринить мелодійно джазом.
Зупини на мені свій голос,
Запроси листопад у долю.
І ми зустріч із білих полос
Перестелимо краєм болю.
Зупини на мені свій смуток,
Листопадом присиплем рану.
І не слухай осінніх чуток -
Небо ткане з ниток туману…
Зупини на мені свій подив,
Осінь квітне в золоті світу.
Простягни мені руку й поряд
Ми розсиплемо нові квіти.
Листопадом розвієм листя
І нічне заквітчаєм небо…
Прикро... осінь уже імлисто
Прикриває сузір’я пледом.
Зупини на мені свій дотик,
У танок запроси із вітром.
Ти ж, напевно, таки не проти,
Щоб палала ця осінь літом.
Зупинись, обігрій душею, -
Шепотіла жоржина стиха…
Листопадом мело землею.
Й забіліло…зимі… на втіху.
таке відчайдушне благання у цьому рефрені - "зупини"! Хороший вірш, Тетянко! 
