Багряна королева покоями ступає,
А слуги кланяються до землі.
Уся у шатах,діток пригортає,
Що плакали далеко в тишині.
Вона художниця,її картини
Не оцінила жодна ще душа.
Малює гори,ріки і долини,
Ступає гордо і не поспіша.
Віє вітрами сильними невпинно,
Плаче дощами, ніби перший раз.
І усміхається усім дитинно...
Яка краса у цей осінній час!
