В лісі зайчик жив вухатий.
Хату мав – ого!
Та якось коза рогата
Вигнала його.
Каже:
- В тебе тут гарненько.
Двір у холодку.
В джерелі вода чистенька.
Травка у гайку.
- Але ж дім оцей розлогий
Є моїм. Еге?
- Йди, не зли, бо маю роги,
Заколю тебе.
Сів на пень. Ну, що він зробить?
Плаче неборак.
Лиска Меркель тут надходить.
- Чом ридаєш так?
- Як не плакати я маю?
Вигнала коза
Мене з мого зелен-гаю,
Хатку узял́а.
- Поможу. Ходім сіренький.
В дім удвох ввійшли.
- Може, звіре рогатенький,
Звідси б ви пішли? –
Стала ввічливо казати.
Їй коза з печі:
- Йдіть, бо можу забодати!
Роги, як мечі!
Утекла руда. Заводить
Заєць, мов той горн.
Вовк Обама тут підходить,
З чаші їсть поп-корн.
- Чом ревеш? – в очицях подив.
- Вигнала коза
З дому. Сам його я зводив!
Й змійкою сльоза.
- Поможу твоєму горю.
Ти мені повір.
Голодом її заморю,
Вилетить надвір.
В дім забіг та як завиє:
- Ану звідси йди!
А як ні, транзит закрию,
Будеш без їди.
Стала поспіхом злізати
Тут коза з печі.
- Геть! Бо можу забодати!
Роги, як мечі!
Вовк утік. Зайчисько знову
Сів на пень, їсть квас.
Рак-козак на цю розмову
Підійшов якраз.
- Що за лемент, за розвої?
- Вигнала коза
Мене з хати луб’яної.
- І уся біда?
- Так. Та дім був ще справненький.
Зараз я на пні.
- Поможу тобі, сіренький,
Сила є в мені!
- Вовк, лиса не дали ради.
Як поможеш ти?
- Хоч повзу я часто задом,
Повні гостроти
Мої клешні. Підібрався
До печі козак.
- Я рогата!
Не злякався.
- Рак я неборак!
Як вщипне козу лукаву!
Мекать почала.
Миттю з хати дала драла,
"Ме-е-е!" - луна пішла.
В хаті від кози – ні сліду.
Заєць – не в біді.
А коза пішла до діда,
Видер той її.