Фешенебельне кафе, під сонцем
відкрита тераса,
Запахи кави і на пальці сяє
ювелірна прикраса.
Життя повзе повільно по розжареному
сонцем асфальті
Під шум приторної попси,
гидкого шансону.
І на вулиці обідрані перехожі,
мов вороги закляті,
Проклинають, але так жадають
шарму притону!
Емоції ж твої грають барвами
запахів, звуків
І все твоє єство наче просякло
романтикою стародруків.
Ти квіткою цвітеш під сонцем
чорної весни,
Зовсім не важливо реальність це чи
короткочасні сни.
Бо всі ідеали – ілюзії розтоптані
в кров, в гівно
В аксіомах людського життя,
романах де Сада!
Так на очі легко лягає брехні
рожеве панно,
А у вуха ллється болотних ангелів
солодка серенада…
Але ти відчуваєш як чорної весни
росте перемога
І над світом чорніє сліпе око
мертвого Бога…
