Повернула обличчя весна до ласкавого літа,
Та й для осені теж ця казкова пора золота,
Як я хочу летіти, та в мене не ті уже крила,
Та і сила для лету у крил тепер зовсім не та.
Хоч бузкові свічки освітили життєву дорогу,
Щоб мені не прийшлося блудити одному в пітьмі,
Та в зозуленім «ку-ку» я чую постійну тривогу,
Хоч весна для життя посилає нам дні золоті.
Моя весно, красуне у квітах яскравих і співі,
По тобі рахуватиму пройдені мною сліди,
Знай, осінні роки теж весною бувають щасливі,
Та багато років ти до мене, красуне, ще іди.
Народжений літати ніколи не зможе плазувати по землі! Орел літає до останнього подиху! А ти у нас той ще орел! Он писав недавно - молодичку йому подавай! Так що не розчулюй даремно дівчат і не дури хлопців! Ще буде і буде у тебе і весняних днів, і затишної осені!
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
прекрасна лірика! а щодо крил і сил, не тих уже для польотів -- не вірю Вам, вибачайте... вірш Ваш тому доказ -- самі не помічаєте, як високо і вільно ширяєте в духовних висотах поетичних... Весна ніколи не перестане йти до Вас...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так що не розчулюй даремно дівчат і не дури хлопців! 
Ще буде і буде у тебе і весняних днів, і затишної осені! 
