І знову обережно ступа осінь.
Уважно загляда мені в лице.
Хоч серце ще тепла у літа просить,
Приймаю, як належне, все оце.
Милуюся останніми квітками.
І їх красу надовго збережу!
Я сміло йду осінніми стежками.
І осінню у розпач не впаду.
Я слухатиму туги журавлині,
Та в серце не пускатиму печаль.
Не дам думкам зітліть у павутинні,
І душу не обійме мою жаль!
Жаліть не буду, що скінчилось літо,
І мрій розбитих тонких, як кришталь.
Всі негаразди посмішкою змито.
І згине десь у просторі печаль.
Ми з осінню зустрілися віч-на-віч.
Так будь зі мною, осінь, заодно!!!
Коли в житті моїм наступить ніч,
Сховай мене надійно під крило!
Я слухатиму пі́сні журавлині,
Та в серце не пускатиму печаль.
Не дам думкам зітліть у павутинні,
І душу не обійме мою жаль!
Сме так оптимістичо і треба стрічати осінь!!!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надійко,гарний оптимізм...а на мене все сум находить восени...але ж все біжить і треба радіти кожному дню...підтримую кожне твоє віршоване слівце,так гарненько і на душі веселіше...Твори далі,на радість...Осінніх тобі квітів... http://fotocvetov.ru/astry/12024.jpg
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не піддавайся суму, Ніно:сум притягує сум...
до радості йде радість.
Дякую за хороші слова!!!
Чудово!!! 
