Моє серце обурене шумом цього міста
Воно не може у місті, знайти собі місця
Воно, бідне, думає що всі з одного тіста.
Моє серце живе, в ньому пульсує кров
Як йому жити в місті, де не пульсує бетон?
Чи йому перебратись у покуту церков?
Ні, воно не може, бо воно живе!
Воно відчуває, що під бетоном ще є
Те, що наче серце, пульсує, живе.
Моє серце все ще обурене белькотінням міста
Але воно більше не шукає такого самого тіста.
Скоро й це пройде,
З роками мине.
Місто не приймЕ
Може мене,
А може тебе.
Але воно вже не скляне,
Не бетонне, не чуже,
Воно стало як ми,
Як вагони пустоти.
