Оповідання для дітей
До сім’ї Бригінців, яка жила у славному, древньому місті Львові, належало четверо осіб: мама Анастасія, тато Дмитро, дочка Маланка та син Михайлик. Мама працювала лікаркою у військовому шпиталі, тато – водієм - перевізником різних промислових товарів. А їхні доня та син навчалися в ліцеї. Маланка була ученицею третього класу, Михась – першого. У селі, що знаходилося за 38 км від Львова проживала бабуся малих школяриків, мамина мама пані Леся - колишня вчителька математики місцевої сільської школи. Її чоловік Володимир – дідусь Маланки та Михася, важко захворів, коли йому виповнилося 48. За рік він пішов до іншого світу. Онуки живим вже його не бачили, тільки на фотографіях. Пані Анастасія та пан Дмитро пропонували бабусі Лесі переїхати до них жити, але вона не хотіла. Казала, що звикла жити в селі, тримати господарство - город, козу, курочок, казала, що тут у неї є добрі друзі, сусіди, а ще в селі на цвинтарі похований її чоловік та інші родичі, їхні могили вона відвідує. Тож дочка пані Лесі Анастасія мусила їздила до мами. Коли сама їхала, коли з чоловіком і дітьми. Пані Анастасія та пан Дмитро допомагали мамі поратися по господарству, в основному, садили, обробляли і вибирали бульбу, моркву, буряки, зривали яблука та груші в саду, косили траву. Дров бабусі Лесі не треба було, до її дому був підведений газ, і з воду тягати з криниці не мусила, вода теж була підведена.
Наближалося свято Пасхи. Члени сім'ї Бригінців готувалися до нього. У чистий четвер зробили генеральне прибирання квартири – помили вікна, витертий пил зі всюди. Випрали все, що було брудним, у пралці. У п'ятницю ввечері ходили до церкви і до магазину з'їздили, купили деякі продукти до святкового кошика і до готування страв. У суботу зранку поїхали до бабусі в село. Вона хотіла святити паску у своїй церкві, в тій, де брала шлюб із чоловіком, де народила і охрестила свою єдину доню Анастасію. Батьки пана Дмитра жили у Львові. З ними проживала їхня молодша донька – Зоряна, ще не одружена. Тож їм було не сумно. Продуктові товари мама поклала в багажник і сіла за кермо. Доня примостилася біля неї спереду ну, а ,тато із сином сіли ззаду. Колись автівку водив голова родини – пан Дмитро, але тепер вінне міг це робити, замість обох ніг у нього були протези. Їх йому трохи більше, як чотири місяці тому поставили. Ходити на протезах колишній військовий ЗСУ навчився, але водити автівку не міг.
Пішов пан Дмитро на війну з московитами з перших днів, добровільно написав заяву у військкоматі , хоч і не служив ніколи в армії. Коли пройшов навчання, його відправили на фронт. Захищав рідний край віддано. Отримав поранення в голову і руку через пів року служби, у 2022 році. Воно було не дуже важким. Коли полікувався, знову пішов воювати . В листопаді 2024 року отримав друге поранення -- мінно-вибухове, на цей раз постраждали ноги, вони були відірвані від тіла. Добре, що пана Дмитра вчасно забрали з поля бою, що військовий медик надав якісно йому першу допомогу і відвіз до шпиталю.
Тепер пан Дмитро не може воювати. Сидить вдома, але не плаче, не жаліється на долю, радіє тому, що живий, що особливих болів уже не відчуває. Він пишається тим, що захищав рідну землю від ворогів. Що може, те робить, бо руки має, ходити на протезах може.
Коли члени родини Бригінцяа зайшли в дім бабці Лесі, то побачили, що вона вже спекла дві пасочки.
- Добридень, бабусю! - сказали діти.
- Добридень, дорогі мої! Рада вас бачити – відповіла пані Леся, приємно усміхнувшись.
- Коли ж ти встигла пасочки спекти? – запитала бабцю її донька Настасія.
- Встала удосвіта.
- Та я ж казала, що міситиму сама тісто, як приїду.
- Знайдеться і для тебе робота. Салати робитимеш. Сир, масло треба сформувати, щоб до кошика покласти.
- Гаразд, як скажеш.
- А де ж Дмитрик?
- Пішов з курми, кізкою та псом привітатись. Ти ж знаєш, як він любить тварин.
- Хай би приліг собі, спочив з дороги.
- Не дуже хоче признавати те, що він не такий, як був раніше. Каже, що може ще багато чого,, що сильний.
- Молодець.
Мама з дітьми забрала продукти з багажника машини. Пан Дмитро дав гостинець собаці – курячі кістки з м’ясом та шкіркою. Ну, а потім усі взялася до роботи. Бабця запхала в духовку ще три паски, які піднялися, а ті, що вистигли, полила цукровим сиропом і почала прикрашати дрібною кольоровою посипкою. Пані Настя взялася за приготування голубців і салату. Маланка розписувала варені яйця, навчила дівчинку це робити Наталя Богданівна – її вчителька зі Школи мистецтв. Яйця були домашніми, їх знесли 4 курочки, які проживали з півником у невеличкій стаєнці.
Тато з Михайликом вийшли надвір і почали наводити лад на подвір’ї. Вітер, який вчора ввечері пробігся селом, позривав трохи гілок сухих і з дерев. Замели і ту доріжку, що вела від воріт до головної дороги.
В обід їли пісні страви – картоплю з квашеними огірками та помідорами й тунець, який тато запік на вогні, попередньо замаринувавши його.
Лягали спати задоволеними. Хоч трохи втомились, але все встигли зробити. Вранці вдягли святкове вбрання і пішли до храму на Богослужіння. Вислухали його поштиво. Помолились за добро для родини і для України. Потім священник освятив воду і покропив нею пасхальні кошики.
Коли члени родини приїхали до дому бабці,то подякували Богові за те, що живі, що зібралися разом, привітали телефоном татових батьків з Воскресінням Христовим, а тоді сіли за стіл, їли, пили (узвар), раділи, співали. Ввечері пані Настя, пан Дмитро, Маланка і Михайлик, попрощавшись з бабцею і прихопивши додому дві паски (бабця всунула онукам їх) поїхали додому. В понеділок діти мали йти до школи, а мама – до лікарні на чергування. Меншу паску пані Анастасія лишила вдома, а більшу взяла до шпиталю, прихопила ще й кільце ковбаси і кілька писанок, вирішила цими пасхальними дарами пригостити деяких своїх пацієнтів - тих, які не можуть ще самостійно ходити. Подякували лікарці. Цукерки дали їй.
А в школі, де навчалися Маланка та Михась, на понеділок був запланований концерт, присвячений героям війни. На ньому мали згадувати захисників України - випускників школи і батьків дітей, які зараз навчаються у школі. Запросили на концерт і кількох воїнів - тих, які перебували у той час в місті, пана Дмитра, звісно, теж. Один воїн зголосився заспівати гімн «Ой у лузі червона калина» під бренькання гітари, один захотів розказати вірш Василя Симоненка «Можливо, знову загримлять гармати». А пан Дмитро з Маланкою вирішив станцювати на сцені вальс під звучання пісні «Люди-титани», яку виконує гурт «KOZAK SYSTEM». І діти, й герої, які сиділи позаду них, аплодували, стоячи. Вчителька зняла всі виступи на відео і відіслала їх матерям дітей. Мама Анастасії й Михайлика переслала отримане відео телефоном своїй мамі і батькам чоловіка. Всі були зворушені побаченим. Ввечері Бригінці їли бабусину паску з маслом і сиром, дякували за день і просили Бога захистити Україну.
ID:
1037808
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 15.04.2025 16:45:55
© дата внесення змiн: 15.04.2025 22:48:20
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ще завтра дочитаю, перегляну. 
́ 
