II
Потоки мерзлих сліз безсилих
Гладінню неба йдуть блідою,
На срібних піднятих вітрилах
Хмарки несуться чередою.
Льодистим блиском зір проміння
Іскрить на поле сніжно-біле
І розливає безгоміння
Меланхолійне, оніміле.
І спокій дивний, без тривоги,
Спустивсь на сніжну млу сріблисту,
На сонні ниви і дороги
Мовчання впало урочисте.
Вітри замовкли, стихли шуми,
Мовчать тополі загадково;
Глибокі марення й задуми,
В блакить зглядають тихі сови.
Здаля лиш чути неспокійний
Крил вітряка політ скрипучий;
А дух з собою точить війни
І в ньому, в тиші, ця ось буча!
Antoni Lange
Echa zimowe ІІ
II
Niby potoki łez zmarzniętych
Po niebie lila jasno-bladem,
Na srebrnych żaglach rozwiniętych,
Maleńkie chmurki płyną stadem.
Lodowym blaskiem gwiazd promienie
Skrzą się nad pola śnieżno-białe,
I rozlewają w krąg milczenie
Melancholijne, oniemiałe.
I jakiś pokój dziwnie błogi
Ogarnął śnieżne mgły srebrzyste;
Na senne chaty, pola, drogi
Milczenie padło uroczyste.
I zamilkł wiatr, ucichły szumy
Korony topól szkieletowej;
Marzenia pełne i zadumy,
W błękity patrzą nieme sowy.
I tylko zdala niespokojne
Słychać huczenie śmig wiatraka;
I duch ze sobą toczy wojnę
I w nim, śród ciszy, wrzawa taka!
