|
Я вголос не освідчуюсь в коханні -
Якась у зайвім слові слабкість є...
Хто повсякдень повторює зізнання,
Свою любов неначе продає.
Була весна у нашої любові,
Коли я прославляв її в віршах,
Є й в соловейка час пісенній мові -
Освідчився і змовк у літніх днях.
Не те, щоб літо стало менш приємним,
Коли не чути солов'їний спів...
В мовчанні - скарб прихований таємний,
Цінніший за потік солодких слів.
За Музою услід - й мені мовчати,
Щоб співами тобі не набридати...
21-23.11.2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Чоловічій портрет (Аріосто)", Тіціан Вечелліо. 1508-1510
My love is strengthened, though more weak in seeming;
I love not less, though less the show appear.
That love is merchandised whose rich esteeming
The owner’s tongue doth publish everywhere.
Our love was new, and then but in the spring,
When I was wont to greet it with my lays,
As Philomel in summer’s front doth sing,
And stops his pipe in growth of riper days.
Not that the summer is less pleasant now
Than when her mournful hymns did hush the night,
But that wild music burthens every bough,
And sweets grown common lose their dear delight.
Therefore, like her, I sometime hold my tongue,
Because I would not dull you with my song.
William Shakespeare
Переклади Дмитра Паламарчука і Олександра Виженка:
Зроста любов моя, всякчас нова, —
Люблю ніжніше, мовчки, до нестями.
Торгує той дрібними почуттями,
Хто серце всім на показ відкрива.
В весняну пору нашої любові
Тебе прославили мої пісні, —
Так соловей співа на честь весни,
Та влітку мовкне спів його в діброві.
Не гаснуть чари весняного саду,
Як стихне голос ніжного співця.
Коли той спів лунає без кінця,
Набридне він, утративши принаду.
Тому на певний час умовк і я,
Щоб пісня не обриднула моя.
Дмитро Паламарчук
Приховую чуттів садок квітковий,
І хай вони утаєні ростуть.
Любов на показ - горщик ярмарковий,
Що торгаші за безцінь продають.
Зорю кохання я не міг не славить;
Лилася ніжність з кожного рядка…
Так соловей нам ночі в травні красить,
А з ягодою зрілою змовка.
Ніч влітку теж п’янка і світять зорі.
Чом солов’я тоді не чути спів?
Бо він не хоче у загальнім хорі
Розтанути між сотень голосів.
Світ - літній гай, де кожен щось співає.
Я - соловей; ось був - і вже немає.
Олександр Виженко
ID:
1032294
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 04.02.2025 10:33:59
© дата внесення змiн: 04.02.2025 10:33:59
автор: Тетяна Даніленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
