Не перший рік війна у нас іде. Ракети вражі небо й душі крають Уранці, уночі і навіть вдень. Горить вогнем усе у отчім краї. Про ці страхи нелегко розказать – В потоці вогнянім усе сплелося. Не Божа це – антихриста гроза, Коли сивіє і в дітей волосся. Тож плач землі змішався із людським, Коли творились муки, гвалтування. І це – реальність – не якісь казки. Сирен зловісних дике завивання. Лягає час уже не перший раз, Осяяний молитвою святою За вільний Крим і зраджений Донбас, Що жити звик під зрадників п’ятою. Непросто нам погодитися з тим, Що стільки доль надламано, згоріло… І ледь не кожен з них – Герой, святий. Тепер їх душі в висі зазоріли. А ми йдемо! Повіьно, та йдемо, Знаходячи тіла людські, катівні. Землі ж і сажня ні, не віддамо, Для ворога поставши чорнотінню. «Чи чуєте, кати, це ми йдемо! Нам сам Господь освячує дорогу, Аби наблизити цей найсвітліший день, Коли засяє сонце Перемоги! 25.10.2023. © Ганна Верес Демиденко #Ганна_Верес_Демиденко
ID: 998882 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 18.11.2023 18:28:33 © дата внесення змiн: 18.11.2023 18:28:52 автор: Ганна Верес
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie