Не перший рік війна у нас іде.
Ракети вражі небо й душі крають
Уранці, уночі і навіть вдень.
Горить вогнем усе у отчім краї.
Про ці страхи нелегко розказать –
В потоці вогнянім усе сплелося.
Не Божа це – антихриста гроза,
Коли сивіє і в дітей волосся.
Тож плач землі змішався із людським,
Коли творились муки, гвалтування.
І це – реальність – не якісь казки.
Сирен зловісних дике завивання.
Лягає час уже не перший раз,
Осяяний молитвою святою
За вільний Крим і зраджений Донбас,
Що жити звик під зрадників п’ятою.
Непросто нам погодитися з тим,
Що стільки доль надламано, згоріло…
І ледь не кожен з них – Герой, святий.
Тепер їх душі в висі зазоріли.
А ми йдемо! Повіьно, та йдемо,
Знаходячи тіла людські, катівні.
Землі ж і сажня ні, не віддамо,
Для ворога поставши чорнотінню.
«Чи чуєте, кати, це ми йдемо!
Нам сам Господь освячує дорогу,
Аби наблизити цей найсвітліший день,
Коли засяє сонце Перемоги!
25.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998882
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2023
автор: Ганна Верес