Під тонкою тканиною її живота —
глибока солона ніч, темне солодке море,
море хвилює прихована в нім висота —
небесне провалля, яке до світанку зморить
човен із дивних давен, із давніх дивин...
Власне, сам він
перемовляєтиметься із прірвою,
щоб напуватися нею,
доки здригнеться,
й під повнею над землею
схлине, неначе схлипне, тяжка вода,
ніби її приспав, ніби загойдав...
Потім стисне руку її в руці, мов ритуальний ніж,
і густо мовчить, наче гоїть численні рани,
які неминуче сильніше болять під ранок,
й слова, що не вимовить знову і знову —
ті ж.
От як навчитися писати такі вірші?! Одна суцільна емоція, переживання, крик душі... Ніякої конкретики. І така глибина! А у мене ""Мама мыла раму... Мы не рабы, рабы не мы..."
От як навчитися писати такі вірші?! Одна суцільна емоція, переживання, крик душі... Ніякої конкретики. І така глибина! А у мене ""Мама мыла раму... Мы не рабы, рабы не мы..." 
