Чи хочеш, любий друже, знати,
Що значить для людини хата –
Найзаповітніший поріг,
Куди вертаються з доріг,
Куди несем свої тривоги,
Шляхи долаючи розлогі,
Де біля рідних тих воріт
Зустріне радо батьків кіт,
І запах м’яти, і любистку?
Тут мама стала за невістку.
Криниці давнє джерело
Ще й досі воду зберегло.
І слід до неї, полиновий.
Он цвіт розкішний, калиновий,
Торкнись рукою до дверей –
І вже тебе в полон бере
Отой куток, що з образами,
(Як жити треба, нам казали).
Широка, з півниками піч,
Що зігрівала кожну ніч,
Пекла ще й пироги із маком,
(Вони із особливим смаком).
Скоринку з хліба пригадай…
- Хоч сам не з’їж, а старцю дай, -
Навчала мудрим словом мама.
Ти, мабуть, вчиш своїх так само?
І під Різдво веселий сміх,
Що в хату цю збирав усіх,
І паску, запашну, духмяну,
Теж спечену руками мами,
Долівку в травах з чебрецем
Під Трійцю. Пам’ятаєш це?
Поглянь в вікно – стара тополя,
І рідна, і близька до болю.
Весна, чи літо, чи зима –
Для тебе, друже, все дарма,
Адже до рідного порога
Завжди коротша є дорога.
А як зайшов іще й сусід,
В душі залишить теж свій слід.
Душа козацька й хлібороба –
То для людини вища проба.
Сусіду й хаті цій вклонись,
За рідних щиро помолись!
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вірш!
Все хатиночки убогі
Бігли дітки босоногі
Від кропиви по травичці
Хліб із цукром,так по звичці
А за хатою телятко
У колисочці малятко
Лине пісня колискова
Була й хатинка святкова
Нині ж спогад лиш літає..
Та моє серденько крає...
Ой,Ганнусю надихнули мене..Дякую!.На чужині спогад в сто раз більше крає серденько...
Всього найкращого Вам!
Спасибі, дорога Ніночко, за прекрасний експромт. Так і було. Промайнуло-пролетіло пташкою життя!
Наче й не жили на світі зовсім до пуття.
Внуки ростом перегнали, п'ють життєвий квас.
Вже й кохання смак пізнали. Як же летить час!
