Чи хочеш, любий друже, знати,
Що значить для людини хата –
Найзаповітніший поріг,
Куди вертаються з доріг,
Куди несем свої тривоги,
Шляхи долаючи розлогі,
Де біля рідних тих воріт
Зустріне радо батьків кіт,
І запах м’яти, і любистку?
Тут мама стала за невістку.
Криниці давнє джерело
Ще й досі воду зберегло.
І слід до неї, полиновий.
Он цвіт розкішний, калиновий,
Торкнись рукою до дверей –
І вже тебе в полон бере
Отой куток, що з образами,
(Як жити треба, нам казали).
Широка, з півниками піч,
Що зігрівала кожну ніч,
Пекла ще й пироги із маком,
(Вони із особливим смаком).
Скоринку з хліба пригадай…
- Хоч сам не з’їж, а старцю дай, -
Навчала мудрим словом мама.
Ти, мабуть, вчиш своїх так само?
І під Різдво веселий сміх,
Що в хату цю збирав усіх,
І паску, запашну, духмяну,
Теж спечену руками мами,
Долівку в травах з чебрецем
Під Трійцю. Пам’ятаєш це?
Поглянь в вікно – стара тополя,
І рідна, і близька до болю.
Весна, чи літо, чи зима –
Для тебе, друже, все дарма,
Адже до рідного порога
Завжди коротша є дорога.
А як зайшов іще й сусід,
В душі залишить теж свій слід.
Душа козацька й хлібороба –
То для людини вища проба.
Сусіду й хаті цій вклонись,
За рідних щиро помолись!
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874523
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2020
автор: Ганна Верес