Спорожніли ті вулиці, де ми з тобою ходили, заснули всі втомлені,
птахи перестали співати, насамперед на серці,
я стала присутня завжди там, де покоїшся ти.
Така невипадкова зустріч, гарячий чорний байховий чай, холод на душі, гірший від морозу, той хоч додає зимі краси.
Померкло все, що раніше мало хоч якесь значення, біль паралізує рух, біль спогадів і образ.
Хіба життя від дня до дня, а ночі?
Прикрашаються зорепадами і ніяковіють від сяйва місяця, раніше кожного разу різного, зараз – постійно однакового.
Вічно. Що це? Чи думала про неї раніше, про цю вічність. Світ пройде, а любов не пройде. Так і знай.