Обираємо, браття, долю самі собі;
Це - обличчя народу: був то бандит, то комік…
Поміж нас не судилось – чесному - вибитись у вожді?
Лютий гавкіт московський криє Майданів гомін…
«Плине кача « і досі… За кого вони лягли?
Щоби нині їх землю рвали рашистські вбивці?
Нам не треба - Держави? Ми зроду й повік – раби?
Тим, хто зрадив полеглих, лишилося застрелиться.
Тим, хто землю батьківську псам здає,
Хто з нечистим нову угоду-брехню лаштує,
Будь він проклятий Богом! І Суд – гряде!
Хай прозріє сліпий! Хай німий – почує!
Бо які ж для нас у серці знайти слова,
Щоб прозріли: не можна продати Матір, пропити Волю!
Хай від чаду брехні провітриться голова:
«В своїй хаті» - і правда своя, й сила, й доля.
Світлана
Шевченко так безмежно любив Україну,що тої любові вистарчило б на всіх нас і всі прийдешні покоління і що ми маємо зараз,окупаційні блоки за які ми ще й збираємось голосувати,найвищий час схаменутися,протрезвіти в свідомості своєї відповідальності.Думаю цей вірш,багатьох заставить подивитися в Шевченкові очі...