Ця історія трапилася давно, з моєю знайомою Зіною, та її сином Сашком.
В школі Сашко навчався добре, мріяв стати льотчиком, та на заваді стала хвороба. Якось на уроці фізкультури йому стало зле. Після обстеження лікарі винесли хлопцеві вирок - ревматизм серця, а після закінчення школи ще додалося й варикозне розширення вен. Довелося перенести операцію по їх прочищенню. Де вже там думати за професію льотчика?!.
Змирився, вивчився на бджоляра. За військову службу теж не думав. Аж тут висновок не забарився, після обстеження, як призовника, сказали: "Будеш служити!" "Ну, що ж служити, то й служити!" - подумав хлопець. Та не змирилася з цим мати, пішла до військомату, а там її завірили, що все буде добре, адже у військових частинах є хороші лікарі і навіть лазарет...Так що вразі потреби його там щей підлікують... Вирядила Зіна Пертівна сина в армію з великим неспокоєм у душі і болем у серці, але що вона могла вдіяти...
Служив Сашко у морфлоті в Севастополі. Мати з тривогою чекала листів від сина. Той писав скупо, повідомляв, що важкувато, та все ж терпимо. А коли на протязі двох тижнів не було листів, жінка запанікувала, а потім взяла відпустку за свій рахунок і поїхала до сина. Віднайшла його у жахливому стані: набряклі вени терлися об матроські штани, кровоточили, та вже й гноїтися почали. Мати забила тривогу, тоді військове начальство поклало хлопця в лазарет, а матір запевнили, що після лікування його комісують і він повернеться додому. Отож, трохи заспокоївшись, поїхала додому. Та пройшов місяць, а від сина ніяких звісток, і вона вирішила їхати знову. І тільки-но зібралась, як отримала телеграму: "Приїжджай негайно!" Так повідомили господарі, в яких вона квартирувала під час першої поїздки, по суті чужі люди, але не байдужі до чужої біди.
Зіна Петрівна готова була летіти до сина, та довелось їхати і потягом, і автобусом, і тролейбусом. Серце калаталося, нерви доводили до відчаю. Коли ж вона дісталася на місце, з"ясувалося - запізнилася...
Виявилося хлопець після лазарету збирався додому, як раптом йому повідомили, що його не комісували і він повинен був повернутися на корабель. На той час була якась заварушка у Грузії, і кораблі стояли напоготові до відправки до її берегів. Добре хоч хлопець устиг забігти до тих небайдужих людей, в яких мама квартирувала, і вони тут же послали телеграму.
У лазареті Зіни сказали: "Не морочте голову Вашого сина комісували, і якщо він не повернувся додому, то це його і Ваші проблеми. Певне десь загуляв із друзями, або ж з дівчиною". Мама в розпачі кинулася до військового штабу та до військової комендатури, але й там нічого не дізналася. Не знала, що робити, до кого звертатись? Піднялася на пагорб і, вже готова була до безумства, склала руки і хотіла впасти з того пагорба, та вмить подумала знову про сина: хто ж його захистить, як не вона?! Вона підняла високо вгору свої руки і вигукнула: "Господи, допоможи!" І ніби відчула якийсь поштовх і навіть слова: "Іди! Вперед іди!"
І вона пішла, зійшла з пагорба, зупинилась перед якимось кіоском, взяла навмання якусь газету, розгорнула і враз побачила написаний великими буквами заголовок: "Члени комітету солдатських матерів побували на військовому кораблі!" Купила ту газету, прочитала, там же знайшла і адресу комітету. Не тямлячи себе, кинулася на його пошук. Якось не довго й шукала і, стомлена не зайшла, а влетіла в приміщення. Зустріли її там приязно, посадили , уважно вислухали, записали адресу і телефон господарів квартири, де вона знову зупинилася, і завірили, що негайно займуться її справами, а їй залишається лише чекати.
І дійсно, під вечір їй подзвонили, щоб завтра чекала сина на пристані. Другого дня мама з сином таки зустрілися на пристані, куди його доставили катером із корабля. З"ясувалося, що його відправили помилково. У штабі навіть вибачилися і повернули всі необхідні документи. Звісно, що і мама, і син зрозуміли, що його мали відправити за когось іншого, та порпатись у тім бруді вони не захотіли. Подякували комітету "військових матерів" та небайдужим до чужої біди господарям квартири, та й поїхали додому.
З тих пір Зіна Петрівна вірить у Бога і живе з цією вірою, і життя її стало значимішим. Вона впевнена, що в яку б ситуацію не попала, вона залишається під Божим спостереженням і в сфері його турботи. Ця віра додає їй сили...
Якщо трапилось горе в житті,
І тобі все здається негоже...
Пам"ятай, не один ти в путі,
Бог і люди тобі допоможуть.
А ще Богу постійно молись,
Він піклується й завжди з тобою...
Вір! І віра додасть тобі сил
Негаразди здолати і горе...
ID:
842474
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.07.2019 18:52:09
© дата внесення змiн: 19.07.2019 18:52:09
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прикро, що відсутня графа з оцінками, від мене вам 5/5!
