Ота весна... де дітися у ній? -
Пахучий квіт торка душі щемливо,
Цілунком серце стомлене зігрій,
Мінливо дихай - дихай нині мливо.
Смак кави навіть інший в пору цю
І світ не той... живий, чудний - так вічний,
Нема їй рівних - іншого взірцю
В ній сміх туману чисто - іронічний.
А глянеш - не туман, лишень димок,
Димок від сплесу берегів у річки,
Пелюстка кожна - тисячі думок,
Вербиця кожна - розмаїті стрічки.
Бухтява брунька - груди з молоком,
Загублений... надпий - зомлій, зомлій,
Чарує світ Богиня за вікном -
Така весна - де дітися у ній?..
(С) Леся Утриско
