Розкинула своє гілля в дворі груша крислата.
І тулиться, коли гроза, до неї наша хата.
Велика. сильна. Скільки літ тій груші? Я не знаю
Гроза мине... біжу мерщій, збиті грушки збираю.
Хоч високо... й сама до них умію я добраться.
Принишкну між густим гіллям... Тс.с.с...
ще можу й погойдаться.
Мов на долоні все село... кружляє ген лелека.
І тато із роботи йде, бачу його здалека.
Хай пошукає знов мене, свою малу пустушку.
Знайде - в долоньці простягну йому найбільшу грушку.
Матуся дивиться з вікна, вже скільки говорила...
біля воріт щоб татуся я з грушкою зустріла.
У мене і для мами є трішечки менша грушка.
Зовсім маленька - для мене, бо я ж мала пустушка.
