Посивіло волосся, у траншеях обличчя,
Проте губи шепочуть – «Люблю!»
Знов кохання витає і все кличе, і кличе,
Щоб знайти нову долю свою.
Якби стріти вдалося йому другу, як першу,
Заспівали б в гаю солов’ї…
Десь високо в безхмар’ї Бог суди свої вершить,
Роздає людям дари Землі.
Помолюся я Богу, щоб знайшов йому пару,
Із якою прожив би життя.
Нехай серце палає у постійнім пожарі,
Щоб знайшлося для долі злиття!
ну, траншеї - то вже надто. щось ліричний герой дуже вже самокритичний. у другій строфі автор відмежувався від героя твору третьою особою однини (йому), а в третій каже читачеві, що таки сам і є цим героєм. вважаю, що варто узгодити особу героя. або то хтось, або «я»
Доброго ранку! Із святами Вас! Я думаю такі переходи в поезії є часті гості, що дає змогу співставляти чиєсь і своє... Я зустрічав не раз. Проте Ви категоричні і я змушений! Коли побачимось? А траншеї мої...
привіт!!!! і вас - зі святами! щедрої куті сьогодні!
і зовсім я не категоричне - пишу тільки те, що зауважила якщо ж ви вже до мене дослухались, то порадила б ще вам і не молитись за нього - хай сам собі пари шукає з Божою поміччю а побачитись варто - зідзвонимось!