Посивіло волосся, у траншеях обличчя,
Проте губи шепочуть – «Люблю!»
Знов кохання витає і все кличе, і кличе,
Щоб знайти нову долю свою.
Якби стріти вдалося йому другу, як першу,
Заспівали б в гаю солов’ї…
Десь високо в безхмар’ї Бог суди свої вершить,
Роздає людям дари Землі.
Помолюся я Богу, щоб знайшов йому пару,
Із якою прожив би життя.
Нехай серце палає у постійнім пожарі,
Щоб знайшлося для долі злиття!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821179
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2019
автор: Віталій Назарук