Ми помирали бути вільними від пут,
За Волю, щастя, Славу України,
Від Жовтих Вод, Пилявець, Корсуня i Крут,
Ми шли у бій, за край старинний, рідний.
Ми зазнавали невиправних втрат,
Тортур жахливих, утиски i тюрми,
І зрадив, скривдив нас північний "брат",
А ми у бойові вже грали сурми.
Щербився спис, вгризалися шаблі,
В сталеві обладунки пихатої шляхти,
Не було видно неба i землі
Від диму i вогню, i там поліг ти…
Поранені, знесилені, але і ще живі,
Оточені з усіх боків ворожим станом,
Ми, боронились на своїй землі,
Ми, за Україну й Волю помирали.
Ми пам'ятаєм вік звитяжних перемог:
Розбите вщент, пiд Конотопом царське військо...
Було усе за нас: земля, на небі БОГ,
І вже, здавалось, ВОЛЯ була близька.
Та ось, як чорні круки новина,
Чом так захмарилось блакитне моє небо;
Манкурт знов змовився з боярами царя,
Нас розділити і загарбати до себе.